ЛИ́СЯЧИЙ, а, е. Прикм. до лис і лисиця. Вони зайшли на галявину, пориту лисячими норами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 228); Мельник викресав вогню і освітив вузьку, як лисяча нори, печеру (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 353);
// Зробл. із хутра лиса, лисиці. У діда.. з лисячої шапки, яку він і влітку не знімає, мов із стріхи, вода капотить (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 439); На ніжних її плечах не лисяча горжетка, а зелені погони з трьома червоними нашивками (Остап Вишня, I, 1956, 313);
// Такий, як у лиса, лисиці. Рудий песик з лисячою мордочкою сидів біля драбини (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 136);
// перен. Хитрий, лукавий. Безсила злість в очах.., а на обличчі закостеніла та ж солодка лисяча осмішка [усмішка] (Степан Васильченко, IV, 1960, 43); Герман уважно дибився на дебелу коротку потилицю Рідкодуба і думав пре напористість уповноваженого та про лисячу вдачу Христича (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 205).
ЛИСЯЧИЙ
Тлумачення слова