ЛИШЕНЬ 1, част.
1. спонук. Уживається при дієсловах звичайно наказ. сп. [Пріська:] Подай, лишень, дочко, свитку, я трохи полежу (Степан Васильченко, III, 1960, 77); — Слухай, лишень, що я тобі скажу… Чи не пішов би ти, гей, до мене гарбичем? (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 160);
// підсил., спонук. Уживається при дієсловах звичайно наказ. сп. та словах ну (ану), бо. — Ану, лишень, виходь до гурту. Хіба ж у горі ховатися треба в куток? (Андрій Головко, II, 1957, 382); — Так ну, лишень, понюхаймо кабаки (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 112).
2. обмежувальна. Уживається для виділення, обмеження чого-небудь у знач. тільки. Хата Оском’юка складалася лишень з одної кімнати й сіней (Лесь Мартович, Тв., 1954, 275); Люблю пісні мойого краю, Та не спинюсь на тім лишень: З любов’ю вухо привертаю До братніх на землі пісень (Максим Рильський, I, 1956, 408);
// Уживається у знач. тільки-но. Лист Ваш.. не застав мене в Вінниці, через що я, мандруючи по Бессарабії, одібрав його лишень сими днями (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 120).
ЛИШЕНЬ 2, спол., обмежувальний. Уживається у знач. тільки. Колись царі йому [Т. Шевченкові] бажали долі — Труїли душу трутою неволі, Лишень живим не встигли розп’ясти! (Андрій Малишко, Полудень.., 1960, 94); До неї [сталі] доторкнітеся лишень, Вона аж заговорить під руками (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 12).