ЛИШЕ 1, ЛИШ, част.
1. обмежувальна. Уживається для виділення, обмеження у знач. тільки, виключно. Серед плавнів коло хатки лишилась на хазяйстві лише коза (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 377); Лише мох вкриває собою оте віковічне, ніким не займане каміння (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 5); Про свою зовнішність спочатку лиш догадувалася [Люба], а з роками й переконалася, що в цьому на батьків скаржитися не мала за що (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 23);
// Уживається у знач. тільки-но. І в гадці собі не мають [Іван з Аницею], що сьогодні лиш раз їли (Лесь Мартович, Тв., 1954, 35); — Що одинаку — справжня біда, то для гурту крапля лише (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 74);
// Уживається у знач. всього, тільки. Маю ще лиш на 2 обіди в кишені, а тютюну нема (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 163).
2. підсил., спонук. Уживається при дієсловах звичайно наказ. сп. та присудк. сл. ну (ану), бо. Ану лиш швидше убирайся, 3 Дидоною не женихайся, Зевес поход тобі сказав (Іван Котляревський, I, 1952, 81); А глянь лиш гарно кругом себе, — І раю кращого не треба! (Тарас Шевченко, II, 1953, 95);
// Уживається з дієсловами звичайно наказ. сп. для застереження. — Не дуже лиш носися з своїми кулаками, бо поодбиваю! — сказав, одходячи, Василь (Панас Мирний, IV, 1955, 22); — Гляди лиш, як ще й ти звалишся, що батько з нами буде робити? (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 37).
Ну (ану, ануте, ке) лиш — спонукання до дії. — Ну лиш у хрещика або в короля! (Марко Вовчок, I, 1955, 60); — Ану лиш не роздягайся. Підеш із Лукичем (Андрій Головко, II, 1957, 383); Як його звати — Лінуюсь сказати, Ануте лиш ви! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 214); — Хоч вітать козаків Як гостей — вояків, — Ке лиш бочку вина дорогого (Павло Грабовський, I, 1959, 298).
ЛИШЕ 2, ЛИШ, спол.
1. обмежувальний. Уживається у знач. тільки. Беріть, везіть хоч на возах, я й сам ще навантажу, я лиш на власних терезах мішечок кожний зважу (Леся Українка, I, 1951, 276); Перебуваючи в Петербурзі, Шевченко цікавився не лише образотворчим мистецтвом, а й розвитком науки (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 491);
// обмежувально-протиставний. Уживається у знач. один тільки; самий тільки. З високих круч луна орлиний клекіт, Лиш тихі води все стоять мовчазно (Леся Українка, I, 1951, 133); Нема йому відпустки і спочинку. Лише — неспокій, пошуки і риск (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 104);
// обмежувально-протиставний. Уживається у знач. тільки-но і тільки. Вчора набігла хмарка, мов чумацьке ряденце, та лише покропила суху землю… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 43); Тут традицій — стільки криється! Лиш торкни ти їх, збуди! Гнів Шевченка пломеніється, Чернишевського сліди… (Павло Тичина, II, 1957, 130).
Лише б; Лиш би — аби тільки. Нехай хоч гірше, лиш би інше! (Іван Франко, X, 1954, 295).
2. часовий. Уживається звичайно з присл. тільки для поєднання підрядного речення на означення дії, яка щойно відбулась, з головним реченням. Тітка кришила буряк і лише постерегла, що Гнат прокинувся, голосно заторохтіла грубим голосом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 32); Лиш Данило щез в тумані, Аж із-за горбочка Йде дівчина молодая (Степан Руданський, Тв., 1959, 78); Ранком, лиш тільки забринів день, хлопці вже сиділи разом, поглядаючи тривожними очима на двері (Іван Микитенко, II, 1957, 262).
Лише (лиш) що, діал. — тільки що, щойно. Він поповз до другої [хати]. Там лише що помер остатній живий чоловік (Іван Франко, VIII, 1952, 334); Скоро лише (лиш) — як тільки. Скоро лиш пісок з горішньої пляшечки пересиплеться в долішню — перевертають її догори денцем (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 7).
3. умовний. Уживається для поєднання речень, у яких ідеться про дію в головному реченні як умову для здійснення дії підрядного речення. — Я вже вам буду бавити маленького Андрійка, буду йому за няньку, лише звезіть наш хліб та складіть у стодолу! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 15).