ЛИ́ПИНА, и, жін.
1. Липове дерево. У самій гущавині дубрівній, де там липина і горобина, і дуб кучерявий поспліталися вітами зеленими.. — забралась [Катря] аж туди, та й сидить (Марко Вовчок, I, 1955, 194); Галявину оступили вікові дуби, соснина між дубами і липина вигналася, — як усе тягнеться до сонця! (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 59);
// Гілка липового дерева. В кожнім кутку [хати] гілляка зелена, на кожнім гвіздочку кленина або липина (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 185).
2. діал. Тріски. — На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали і на липину трощили (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 247); Потрощити на липину (Словник Грінченка).