ЛИЦЕДІ́Й, я, чол.
1. заст. Актор. У Петербурзі, у виставі «Вій», я й виступив перший раз на кону, як лицедій, в маленькій рольці чабана (Збірник про Кропивницького, 1955, 317); * Образно. — Я навіть вергуни вмію пекти. — Вергуни? Ха-ха-ха… От молодчина! Ну й дівка! Не дівка, а справжній лицедій (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 23);
// перен., зневажл. Посередній або поганий актор. Створити образ видатної людини в кінофільмі.. не може простий лицедій, а лише артист — громадянин, справжній художник (Олександр Довженко, III, 1960, 137).
2. перен. Людина, яка вміє маскувати свої думки, вчинки і т. ін.