ЛУСКАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Розриватися, давати тріщини або лопатися (від натягання, розширення, тиснення тощо), видаючи різкі звуки. Ракети лускали високо під хмарами, розсипаючися градом кровавих іскор (Іван Франко, II, 1950, 62); Ось капуста… Чеше трактор, тільки головки лускають… (Остап Вишня, I, 1956, 131);
// Вкриватися тріщинами; репатися. Робить [Проць] всеньке життя коло своєї латки землі, аж йому долоні лускають (Юрій Яновський, I, 1954, 118); Лускають бруньки на невисоких кленах і каштанах (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 17).
♦ Лускає голова — дуже болить голова; Лускати зі (зо) сміху — дуже весело, голосно сміятися. Дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем (Ольга Кобилянська, II, 1956, 54).
2. неперех. Утворювати сухі, різкі звуки, схожі на розриви або тріскання чого-небудь. Край фірмана гайдук куняє, А фірман луска батогом (Іван Франко, X, 1954, 336); Ґаздині лускали руками і розповідали, що патрулі забрали від хати їх ґаздів (Марко Черемшина, Тв., 1960, 145); Лускав інколи грім і гоготав по дебрях і верхах (Лесь Мартович, Тв., 1954, 304); Десь недалеко лускали безладні постріли (Яків Качура, II, 1958, 387).
♦ Мороз лускає — дуже сильний мороз. Було оце узимку, зимними деньми [днями], надворі мороз лускає (Марко Вовчок, VI, 1956, 220).
3. перех. Те саме, що лузати 1. Він там стоїть, горіхи луска (Панас Мирний, I, 1954, 82); Дівчата в рясних стрічках лускають насіння та жартують (Олесь Гончар, II, 1959, 331).