ЛУЩИТИ, щу, щиш, недок., перех.
1. Обчищати від шкаралупи, лузги і т. ін.; лузати (у 2 знач.). Я йому незабаром за поміч стала: .. й мак ріжу, і квасольку лущу (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 354); Почав [Івась] їй і підсобляти, то горох лущить, то хату замете (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 123); На фермах ріка Рось стриже вівці, ріже коренеплоди, лущить кукурудзу (Радянська Україна, 1.I 1951, 3).
♦ Мов (що) горіхи (горішки) лущити — дуже легко, без напруження. — Таке воно в мене цікаве до всього.. А задачі рішає, мов горішки лущить (Михайло Стельмах, I, 1962, 378).
2. перен., фам. Сильно бити. Стала Кобила — ні з міста [місця], Бо вона дуже була норовиста. Я її пужалном лущу (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 124); Як замахне [чоловік] ціпом, як почне лущити по мішку! (Іван Франко, IV, 1950, 56);
// рідко. Вбивати. Пан Цибульський любив пополювать, було.. качок настріля; коли нема диких, то з досади і свійських лущить (Олекса Стороженко, I, 1957, 154).
3. з кого, фам., рідко. Те саме, що лупити 3. — Їм [панам] що?.. Вони собі повбирались в управу, лущитимуть з нас грошики та й ні гадки! (Панас Мирний, I, 1949, 393).
4. с. г. Розпушувати верхній шар ґрунту після збирання врожаю. Щоб запобігти утворенню брил під час оранки, стерню треба лущити слідом за збиранням хлібів (Колгоспник України, 8, 1959, 16); Між ними [копами] снували трактори, лущили стерню (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 287).