ЛУГОВИ́Й, а, е. Прикм. до луг1. Хаєцький шукав своїх десь ліворуч, там, де, вигинаючись в лугових низов’ях, побігла за обрій дамба (Олесь Гончар, III, 1959, 358); Лугову вдихаю вогкість Ненаситними грудьми (Максим Рильський, II, 1960, 80);
// Який росте або живе в лузі. Дівчина виходилась у неї хороша, як маківочка повненька, свіжа, як ягода лугова (Марко Вовчок, I, 1955, 96); — Оце парубок.., щоб тебе лугова качка брикнула! (Михайло Стельмах, I, 1962, 280).
ЛУГОВИЙ
Тлумачення слова