ЛУЧИНА

ЛУЧИНА, и, жін. Довга тонка тріска. Чужая робота — то ж моя сухота; Дрова да лучина, невірна дружина (Павло Чубинський, V, 1874, 927); Під припічком знаходить [Мар’ян] дрова і лучину: їх перед самим від’їздом по-господарськи приготувала Фросина для нової хазяйки (Михайло Стельмах, I, 1962, 178);
//  Така тріска як джерело світла. Світили в хаті не смальцем або олією, а якимись тонкими лучинами… (Панас Мирний, I, 1949, 220); На Поволжі основним джерелом світла була лучина (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 96);  * Образно. Вона [пісня] огнистая лучина, Що жару в серця долива (Іван Франко, XIII, 1954, 92).