ЛУ́ЧНИК, а, чол., іст. Воїн, озброєний луком. Лучники і топірники, хоч самі бліді й тремтючі, обступили боярина (Іван Франко, VI, 1951, 54); За дружинниками стояли рядами мечники і лучники — піше військо (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 24);
// Той, хто стріляє з лука. Засвистали, пронизуючи повітря, списи, диски, ядра, стріли лучників (Радянська Україна, 9.VI 1963, 1);
// рідко. Майстер, що виготовляє луки. В Києві в кінці XV — на початку XVI ст. існували цехи кравців, кушнірів, шевців, ковалів, пекарів, ювелірів, лучників (Історія УРСР, ї, 1953, 125).
ЛУЧНИК
Тлумачення слова