ЛОМИТИ, ломлю, ломиш; мн. ломлять; недок.
1. перех., розм. Те саме, що ламати 1, 2, 3, 6. Геть, вітри-розбійники, не шуміть, нашу любу яблуньку не ломіть! (Наталя Забіла, Веселим малюкам, 1959, 46); Ломила я квіт калини, ломила я ружу (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 118); Стучи! Стучи! ..Ломи, січи Каміння, злото добувай! (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 69); Тиха вода береги ломить (Номис, 1864, № 3030); Ломлять донці збиту з поля шляхту, до річки притискують… (Яків Качура, II, 1958, 451); — Він дав прилюдно запоруку, якої не ломить ні один варяг (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 348); Нині чогось у мене нога болить. Ломить вище коліна (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 189); [Стара Бавмертиха:] І в грудях йому болить і в крижах ломить (Леся Українка, IV, 1954, 444); На світанку, коли все тіло ломить від утоми, хочеться задрімати (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 289); — Та мене, правду кажучи, наче щось ломить (Панас Мирний, I, 1949, 273); Старий Папаяніс нездужав. Ломить кості, тягне в попереку (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 497).
♦ Голову ломити — Те саме, що Голову ламати (див. голова). Зоня ломила собі голову над іншою загадкою: — Мені лише цікаво, яку штуку втне нам тітка Клавда (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 505).
2. неперех. і від чого, безос., перен. Бути у надзвичайно великій кількості. Ніде кінця не бачилось ланам, Од жовтих скирд ломило землю там (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 167).
3. перех., перен. Долати, боротії кого-небудь (про сон, утому і т. ін.). Сон мене ломить, і я засипаю (Іван Франко, IV, 1950, 181).