ЛОМА́ЧЧЯ, я, сер.
1. Збірн. до ломачка. Поки спинив Вернидуб канонаду, покотом лягло шість козаків та ще ломаччям з возів та турів п’ять було ранено (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 67); Казав [Івась], що він набере і груддя у пазуху, і цегли в кишені, і ломаччя у руки… (Панас Мирний, IV, 1955, 12).
2. Те саме, що хмиз. Затріщало сухе ломаччя під ногами втікачів (Іван Франко, VIII, 1952, 368); Повернувся [Чумак] з оберемком ломаччя і.. заходився роздмухувати в грубі вогонь… (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 270).