ЛО́КІТЬ, ЛО́КОТЬ, ктя, чол., діал.
1. іст. Давня міра довжини, що дорівнює приблизно довжині ліктьової кістки людини. Не простого — лляного полотна триддять локтів узяла (Українські народні думи.., 1955, 21); Шинок стояв.. майже [на] локоть нижче від рівня вулиці (Іван Франко, II, 1950, 9).
2. Лікоть (у 1 знач.). Близько локіть — та не вкусиш (Номис, 1864, № 5395); На землю шапку положивши, По локоть руки засукав [Ентелл] (Іван Котляревський, I, 1952, 95).