ЛЮ́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. ч. до любити. Він був добрий ученик і добрий товариш, загально люблений задля свойого доброго гумору (Іван Франко, IV, 1950, 273); Ім’я Шевченка широко відоме і люблене в зарубіжних слов’янських країнах народної демократії (Максим Рильський, III, 1956, 254); Лаврів, поетами люблених, Пишних магнолій не видко, Ані струнких кипарисів (Леся Українка, I, 1951, 150).
2. у знач. прикм., рідко. Те саме, що любимий 2. В його на руках дівчина його люблена ридала… (Марко Вовчок, I, 1955, 154).