ЛІ́ТЕРА, и, жін.
1. Письмовий знак, що позначає звук або сполучення звуків мови; буква. — І хто сю грамоту видумав, хто сі літери вигадав? .. Літеру до літери приложи — слово виходе [виходить]… (Панас Мирний, IV, 1955, 80); Він од Зінька вже навчився всіх літер, умів з них і слова читати (Борис Грінченко, II, 1963, 407); І так чітко [виднілись] на білій хустині темні літери: В і С (Володимир Сосюра, I, 1957, 96); * Образно. Національні герої та народні месники України в наше духовне життя входили спочатку через фольклор, потім через художню літературу і вже тільки після цього їхні імена вписалися золотими літерами в історію (Літературна Україна, 22.X 1965, 3);
// Металевий брусочок з випуклим зображенням цього знака, що вживається для друкарського набору. Зимно-холодний метал наче вислизає з рук, не хоче кластися літера до літери (Василь Еллан, II, 1958, 43).
2. чого, перен. Суто формальне значення чого-небудь.