ЛІСОВИ́Й, а, е.
1. Прикм. до ліс 1; власт. лісу. Долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю (Нечуй-Левицький, II, 1956, 263); Пташки щебечуть-розлягаються, та верхів’я лісове шепотить (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 459); Далеко праворуч між лісовими масивами на верховинах гір зажеврілося голе каміння (Олесь Гончар, III, 1959, 434); Вітя.. вдихав у себе чисте повітря зі всіма лісовими пахощами (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 16);
// Який знаходиться в лісі, розташований у ньому. Дівчина стомлено оглянула лісову галявину (Юрій Яновський, I, 1958, 315); Мчать козаки степами і лісовими дорогами, через річки, день і ніч (Олександр Довженко, I, 1958, 272).
2. Який водиться або росте в лісі. — Та й дика ж ти, як лісова коза (Нечуй-Левицький, II, 1956, 50); Соня лісова в Радянських Карпатах дуже поширена (Звірі.. Карпат.., 1952, 38); Самотіє лісова груша — єдиний слід того, що й у цьому кутку колись шумів ліс (Михайло Стельмах, II, 1962, 33); Ми дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день (Павло Тичина, I, 1957, 46);
// Вкритий лісами. Мовчав суворий лісовий край (Василь Козаченко, Серце матері, 1947, 88);
// у знач. ім. лісовий, вого, чол. Те саме, що лісовик 2. [Русалка:] Дідусю! Лісовий! біда! рятуйте! (Леся Українка, III, 1952, 194).
3. Стос. до лісівництва. Соймонову належить винахід «пильної [пиляльної] машини» для потреб лісового господарства (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 37).