ЛІ́РИКА, и, жін.
1. Один з трьох родів літератури, поряд з епосом і драмою, в якому з особливою виразністю виявляється емоційне ставлення автора до зображуваного. Поема створюється і існує на ґрунті взаємозв’язку двох літературних родів: епосу і лірики (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 55); Велике місце в народній поезії і пісенній творчості займає лірика (Народна творчість та етнографія, 2, 1961, 91);
// Емоційний елемент у творчості письменника. Були поети, у вірші яких почали проникати тенденції ідилічності, аполітизму, втечі в чисту лірику (Про багатство літератури, 1959, 134).
2. Твори цього роду поезії. Рання високопоетична лірика Шевченка переважно романтична (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 152); — Ось — гранки, збірку лірики видаю (Андрій Головко, II, 1957, 473).
3. перен., розм. Ліричний настрій. — Така лірика найшла на мене після Грінави… Не хотілося ні з ким сваритися, з кожним братався б… (Олесь Гончар, III, 1959, 335).