ЛІРНИК

ЛІ́РНИК, а, чол. Народний співець-музикант, що акомпанує собі на лірі. Київ шестидесятих років [XIX ст.] відвідували ще мандруючі народні рапсоди, сліпці-музики, кобзарі і лірники, які співали під акомпанемент кобзи або ліри (Українська музикальна спадщина, 1940, 54);  * У порівняннях. Коли вони, мов ярмаркові лірники, заведуть бувало на дозвіллі з братом Денисом тільки їм самим відому пісню.., то Блаженко-старший одразу розжалобиться до сліз (Олесь Гончар, I, 1954, 48).