ЛІПИТИ, ліплю, ліпиш; мн. ліплять; недок.
1. перех. Робити що-небудь з в’язкої, пластичної речовини, матеріалу. Жінки.. стали коровай ліпити (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 301); Раб копає землю, теше камінь, і носить мул з ріки, і ліпить цеглу (Леся Українка, I, 1951, 253); Ми із татом, як живу, Ліпим бабу снігову (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 47);
// також без додатка. Створювати скульптуру як твір мистецтва з в’язкого, пластичного матеріалу. Річард ліпить з неї [індіанки] статую натуральної величини (Леся Українка, III, 1952, 44); В думці він [скульптор] уже починав ліпити їхні стрункі і по-своєму граціозні постаті (Олесь Гончар, I, 1954, 494); Він [П. Берна] навчився ліпити з натури, використовувати властивості м’яких матеріалів — глини і пластиліну (Народна творчість та етнографія, 2, 1957, 105);
// перен. Створювати засобами мистецтва, художнього слова. Актор В. Дальський точно знайденими фарбами стримано і майже ювелірно ліпить цей складний образ (Мистецтво, 1, 1959, 20); Яким безмежно багатим досвідом повинен володіти письменник, якою чутливою повинна бути його душа, щоб він міг вільно ліпити людські характери (Шамота, Талант і народ, 1958, 120);
// перен. Виховувати. Високе, почесне й надзвичайно важке завдання — ліпити характер дитини (Олесь Донченко, VI, 1957, 589);
// перен. Робити що-небудь недбало, абияк. Моє перо холодно ліпитиме рядки (Юрій Яновський, I, 1958, 132).
♦ Хліб, хоч коники ліпи див. коники; Хоч свічки ліпи — про м’який, лагідний, піддатливий характер людини. Було видно: не характер в Антоніни Никонівни — віск. З неї хоч свічки ліпи (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 175).
2. перех., розм. Те саме, що приклеювати; чіпляти. Найшла баба і Микиту — Святий чорта ціпить!.. Баба їдну [свічку] йому ставить, Другу чорту ліпить… (Степан Руданський, Вибр., 1949, 97); Пани.. ліпили на лоб і на груди замість кокардів [кокард] і ґудзиків реп’яхи (Степан Васильченко, I, 1959, 213); Учитель.. далі ліпив пахучу вощину до порожніх рамок (Юрій Яновський, II, 1954, 114);
// перен. Ставити одне за одним; з’єднувати в одне. — Читай, онучку, букву за буквою, ліпи їх докупи (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 8).
3. перех., перен., фам. Уживається замість іншого дієслова, зміст якого розкривається контекстом для вираження енергійної, несподіваної або необдуманої дії. [Несміян:] Хіба давно один зовсім юний педагог — причепливий і суворий — ліпив нам з Назаром двієчки? (Любомир Дмитерко, Дівоча доля, 1960, 23).
4. у що, чим і без додатка, неперех., розм. Падати, з силою ударяючи; засліплювати, засипати, заливати (про сніг, дощ і т. ін.). Надворі мете хуртеча, Ліпе [ліпить] сніг в вікно (Яків Щоголів, Поезії, 1955, 371); В дерев’яне накриття ліпив дощ (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 168); Чи спека, чи ліпить метелиця-хуга — спішить все одно він робити своє (Степан Олійник, Вибр., 1959, 82);
// безос. Надвечір надтягли сірі хмари і почало ліпити широкими пластами снігу (Іван Франко, VIII, 1952, 344);
// перен., фам. Давати ляпаса. Він спалахує гнівом, шаліє і, поки Тихін приходить до пам’яті, вдруге ліпить.. в ухо (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 188).