ЛЕ́ВЕ́НЕЦЬ, нця, чол., рідко.
1. Високий, дужий юнак. — Ой козаченьку, левенце! Не скажу я тобі, серце! (Павло Чубинський, V, 1874, 319).
2. Те саме, що гайдамака 1. [Марта:] Стривай! Ось старий левенець, здається, відтіля йде, то він розкаже нам, чи вже зібралися біля могили всі (Карпенко-Карий, II, 1960, 93); Ватага левенців складалася з утікачів від кріпаччини (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 224).