ЛЕТАРГІ́Я, ї, жін.
1. мед. Хворобливий стан, схожий на сон, з майже нечутним диханням і пульсом. Ми зиму жили над Бугом у Дмитровці.. Тут я хворів скільки місяців гарячкою і замер (летаргія) (Збірник про Кропивницького, 1955, 27); Почув [пан] холод у цілім тілі і біль, утому і непевність, помішану зі страхом, як чоловік, що будиться з летаргії — в темнім і тіснім гробі (Іван Франко, II, 1950, 109); * У порівняннях. Стільки років жив [Забейко], наче в летаргії, аж раптом цей дітлах дивно й боляче розбудив його (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 59).
2. яка, перен. Цілковита нерухомість, бездіяльність. В’язниця спочивала в обіймах незбудної летаргії (Яків Качура, II, 1958, 349); Вони робитимуть все, що можна, аби розбудити громадську думку з тієї галицької летаргії, яка живій людині давно вже печінки виїла (Петро Колесник, Терен.., 1959, 292).