ЛЕ́ПЕТ, у, чол.
1. Те саме, що лепетання. Харитя своїм дитячим лепетом прохала у бога здоров’я слабій матусі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 15); Вони, дивлячись на кумедні порухи маленьких рученят, на незрозумілий лепет і усмішки маленької, і собі усміхалися (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 159).
2. чого і без додатка, перен. Тихий невиразний шум. Вітер затих, тільки з лепетом в річці Хвиля за хвилею йде (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 255); Вже холод осені я в теплім вітрі чую, і в листя лепеті, і в сонячнім вогні (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 188).