ЛЕГА́Т, а, чол.
1. У стародавньому Римі — намісник імператора в провінції в період принципата. [Аврелія:] Мати завтра збирається в Єгипет, бо вітчим від цезаря туди легатом їде (Леся Українка, III, 1952, 286); В місто прибули частини мезійської армії під командуванням легата (намісника) Нижньої Мезії Плавтія Сільвана (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 307).
2. Дипломатичний представник папи римського; нунцій. Єзуїт Посевін, легат папський, перший начав унію в Україні (Тарас Шевченко, I, 1951, 149).