ЛЕДА́ЩО, а, чол. і сер., зневажл.
1. Те саме, що ледар. Таке ледащо той одинчик, що господи! Ні за що — і за холодну воду не возьметься, а все тільки на печі сидить (Українські народні казки, легенди.., 1957, 101); — Через твою жінку, через оте ледащо та я буду на старість таке лихо терпіти! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 299); — Ледащо! Кобили приборкати нездатний (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 137); * Образно. Завзято погейкує хлопець: — ..Мели ногами, старий ледащо, пересувайся! (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 87).
2. Людина, яка поводить себе легковажно, безпутно. Не лай мене, моя мати, Ніколи ні за що, — Полюбила козаченька П’яницю й ледащо (Павло Чубинський, V, 1874, 206); — Вони, мене не знавши, подумають, що я який-небудь ледащо, що тільки зводжу тебе з ума (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 50); Ізогнеться стан високий, Брови полиняють, І незчуєтесь, а люди Сміючись згадають Ваші літа молодії, Та й скажуть — ледащо! (Тарас Шевченко, I, 1963, 160);
// Уживається як лайливе слово. Навкулачках якесь ледащо, взявши в жменю шматок заліза, трохи не проломило йому голови (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 177); Сказали б раніше, нізащо. Ніхто б не повірив, що ти, Онищенко Климе, ледащо, У зрадники можеш піти! (Леонід Первомайський, II, 1958, 251);
// перен. Про непридатну, зіпсовану річ. Зима! Кожуха нема, чоботи ледащо і їсти нема що (Номис, 1864, № 561).
♦ Ледащо носить кого — про непотрібне ходіння, вештання. [Мар’яна:] Де вас ледащо носить? Уже і гулять нема коли: скоро буде північ! (Степан Васильченко, III, 1960, 15); Пуститись в ледащо — стати безпутною людиною. Батьки, які синів не вчили, .. Кипіли в нефті [нафті] в казанах; Що через їх синки в ледащо Пустилися, пішли в ні нащо (Іван Котляревський, I, 1952, 137).