ЛАЗУ́ТЧИК, а, чол., розм., рідко. Розвідник, переважно у тилу ворога. Французькі лазутчики іноді пробиралися в Севастополь і писали потім у своїх донесеннях про моральний стан російської армії (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 113);
// Збирач секретних відомостей; шпигун. За наказом генерала Горна, кілька десятків лазутчиків, під виглядом ярижок і дрібних крамарчуків, перейшли кордони (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 137);
// зневажл. Той, хто по-зрадницькому підбурює до яких-небудь злочинних дій: провокатор. В непримиренному конфлікті стикаються [у п’єсі Я. Галана «Любов на світанні»] чесні, віддані радянському ладові будівники колгоспного життя з націоналістичними лазутчиками, що прагнуть залякати селян, зірвати посівну кампанію (Історія української літератури, II, 1956, 325).
ЛАЗУТЧИК
Тлумачення слова