ЛАПАТИ, аю, аєш, недок., перех. і без додатка, розм.
1. Торкати, хапати що-небудь рукою (руками). Володько соромливо зиркав на хазяїв, хтів щось сказати і не смів. Тільки лапав рукою те місце, де мав вирости вус (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 431); Яшко мовчки сховав [сопілку] у пазуху і зразу ж побіг до корів. На ходу все лапав: не вірилося, що сопілка в нього (Андрій Головко, I, 1957, 131);
// Дотиками рук розшукувати що-небудь у темноті. Зажурився, сердешний, і горючими сльозами вмивається. Коли чує, — хтось лапає біля клямки (Олекса Стороженко, I, 1957, 41); Бурлаки розсипалися по двох темних кімнатах, лапали руками по всіх закутках, лазили під ліжка і не знайшли пана (Нечуй-Левицький, II, 1956, 203);
// Розпізнавати що-небудь дотиками пальців. [Настя (лапає пальцями Єфросинине плаття):] Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собі таке справити.. А як шелестить! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 482); Сниться мені чи справді? Лапаю ніс, лапаю вуха… ні, це не сон (Яків Баш, На землі.., 1957, 77).
2. діал. Хапати, ловити. — Тримай! Лапай злодіїв! — загукали сусіди, що якраз надбігли на поміч.. господареві (Іван Франко, VI, 1951, 146).