ЛАМПА́ДА, и, жін.
1. церк. Наповнена оливою невелика посудина з ґнотом, яку запалюють перед іконами. Перед іконою пречистої Горить лампада уночі (Тарас Шевченко, II, 1953, 222); Нарешті вона зітхнула, підійшла до кіота, поправила ґнотик у лампаді, заслонила шторки (Іван Микитенко, II, 1957, 295).
2. заст., поет. Світильник, лампа. [Анна:] Глянь, лишень, Долорес, — як блимає у сій гробниці світло, мов заслоняє хто і відслоняє… Ну що, як там хто є? [Долорес:] То кажани навкруг лампади в’ються (Леся Українка, III, 1952, 338); Ключ у дверях задзвенів. Самота працьовита й спокійна Світить лампаду мою і розкладає папір (Максим Рильський, I, 1956, 57);
// перен. Про сяйво зірок. Снились їй ночі в серпанках сріблястих, Зір тихосяйні лампади, Крики пташечі [пташині], зітхання вітрів… (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 222).