ЛАЙЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який є лайкою (див. лайка 1), містить у собі лайку. Цей тонкий і ніжний майстер слова [Т. Г. Шевченко], який знав і вживав найласкавіші його відтінки, не був скупий і на дуже різкі, навіть лайливі вислови на адресу ворогів (Максим Рильський, III, 1956, 244); Лайливе Кіндратове слово зачепило за живе Параску Дмитрівну, бо приховувало в собі натяк на їхні колишні взаємини (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 209).
2. Схильний лаятися, сваритися (про вдачу людини). — Писар — чоловік лихий, лайливий, битливий (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 165); Криклива й лайлива, вона не церемонилася ні з ким (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 30).