ЛА́ДНО, розм. Присл. до ладний ! 1, 2, 5. Безусий, підтягнутий ладно, Сидить за прицілом солдат (Микола Гірник, Друзі.., 1953, 50); Одягла [Таня] ..темносинє, ладно підігнане по її невеличкій фігурі пальто (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 113); Дехто з селян, побачивши, як ладно та швидко працювали на полі тозівці,.. приходив і просив їх прийняти до гурту (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 370); Птахи ладно співали, а найчастіше вчувався голос зозулі (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 28);
// у знач. присудк. сл. Добре, приємно комусь. Сиджу коло мами, ладно мені, а за школу забув (Василь Стефаник, III, 1954, 41).
ЛАДНО
Тлумачення слова