КИПУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який піниться, шумує. Вода шуміла й билась між камінням білими кипучими хвилями (Нечуй-Левицький, II, 1956, 139); Немигаючими очима дивлюся в кипучу піняву води, вслухаюся в яре шипіння струмка (Юрій Збанацький, Доля, 1961, 6).
2. перен. Бурхливий, діяльний, напружений, дуже активний. Не минуло ще й двох літ цієї кипучої праці на волі, як Франка знов арештували (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 33); Тепер все те світле десь у минулому, як у минулому опинилась і вона сама, енергійна, весела, повна кипучого життя (Олесь Гончар, II, 1959, 96); Тепер наші дні проходили в кипучій діяльності (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 195).
3. перен. Палкий, гарячий. Зморозь [вітре] кров кипучу! (Іван Франко, X, 1954, 25); — Вона ж [земля] мене обійме й обгорне, і прохолодить моє кипуче змучене серце (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 535); Мої кипучі почуття І смерть собою б не злякала (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 50); Кипуча Тамарина натура болісно переносила вимушену сплячку (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 94).
4. діал. Доведений до точки кипіння; який кипить. Стіл застелений, на нім велика лампа, кипучий самовар, горілка і перекуска (Осип Маковей, Вибр., 1954, 344).