КИПЛЯЧИЙ

КИПЛЯ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до кипіти 1, 2. На пристані матроси мастили киплячою смолою днище великого катера (Олександр Ільченко, Звич. хлопець, 1947, 67); Внесла [наймичка] для канцеляристів киплячий самовар (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 177); Скочив [Марусяк] на коня — і, мов в обійми матері рідної, кинувся в шумливі, киплячі хвилі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 247);
//  у знач. прикм., перен., рідко. Гарячий (у 2 знач.). Вона була якась палка.. Що спочує, то з самої душі, з самого серця, щирого, киплячого… (Марко Вовчок, I, 1955, 261).