КИХ

КИХ, КИХ-КИ́Х, виг., рідко.

1. Звуконаслідування, що означає сміх.

2. розм. Уживається як присудок за знач. кихкати. Кузьма Трохимович, сеє чувши, та «ких, ких, ких, ких!», та аж за боки брався, регочучи (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 10).