КИДЬ 1, і, жін., розм. Відстань, на яку можна що-небудь кинути. А він був од мене не більше, як на одну кидь (Словник Грінченка); Врізався корабель у піщану косу на одну кидь од берега.
КИДЬ 2, виг. Уживається як присудок для вираження однократної дії за знач. кидати 1. Ухопив та кидь його об землю! (Словник Грінченка); Замітає чернець і на Петра прямо кидь сміття, кидь! (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 142).