КУТИК

КУ́ТИК, а, чол. Зменш. до кут. Два кутики зеленої петлиці, Пружнастий ремінь щільно стиснув стан (Микола Бажан, Вибр., 1940, 172); Обережно, щоб не забруднити папірця, Надя взяла його за кутики й почала читати (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 132); Старому задрижало щось коло кутиків уст (Ольга Кобилянська, II, 1956, 84); Лилик сидів тихо в своєму кутику, ні за чим він не жалкував, та нічого й не бажав (Леся Українка, III, 1952, 474); — А я мушу заздалегідь шукати собі теплого кутика на зиму (Іван Франко, IV, 1950, 39); Завтра їду оглядати Помпею і кращі кутики Неаполя (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 271).