КУШПЕ́ЛИТИ, ить, недок., діал.
1. Здіймати куряву;
// Крутити (у 1 знач.). З повітчини йому добре видно, як кушпелить над лісом сніг і закидає дерева по саме черево (Григорій Епік, Тв., 1958, 394); Гуде, висвистує оскаженілий вітер, жене вулицею шмаття порваних газет, жбурляє почорніле листя, кушпелить порохнявою, розмітає на тротуарах сміття (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 15).
2. Іти, їхати і т. ін., здіймаючи куряву. Довго я кушпелила босими ногами по шляху (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 6); Цей агітфургон.. цілими днями гасає по відділках або кушпелить грейдером аж у райцентр за новою кінострічкою чи в якихось інших справах (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 117).