КУРНИ́Й, а, е.
1. З курявою. Перед ним лежить дорога, ..Повна крем’яха, курна, І далека, і страшна (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 192); Ще за сонця, як по улицях гнали череди, над містечком густою хмарою стала курна темрява (Степан Васильченко, I, 1959, 210); Вулиця, якою йшла Ольга, була курна. Праворуч їхали вози, тягнулась за возами худоба (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 110).
2. Який димить; димний (у 1 знач.). Теплі й запашні воскові свічі, зв’язані шворкою в товстий пучок, горіли курним факелом (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 5);
// Який сповнює приміщення, повітря димом. В гірських селах ще в 1945—1947 рр. зустрічались курні печі (Матеріали з етнографії.., 1956, 96); Могутні тепловози майже повністю витіснили курні паровози (Вечірній Київ, 15.XI 1966, 2);
// Сповнений диму. Після курної кузні морозне осіннє повітря залило лице Давидові рум’янцем (Андрій Головко, II, 1957, 17); Донбас попереду ввижався курний і рідний (Юрій Яновський, I, 1954, 283).
3. Який опалюється піччю без димаря. Горішню часть [частину] хати наповняв дим, — як звичайно буває в курних хатах (Іван Франко, VIII, 1952, 178); Дід мій ходив на заробітки, панам палаци мурував, а сам у курній хатині жив (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 45).