КУ́ПИНА́, ку́пини́, жін. Горбик на луці чи болоті, порослий травою або мохом. На старих очеретинах гойдались покинуті гнізда, по рудих, аж червоних, ослизлих од туману купинах валялись пір’я й гадючі линовища (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 361); Я щасливо перестрибував з купини на купину, з горбка на горбик (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 104); По болоту бродив: знайшов на купині гніздо плиски і сполохав чаплю (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 167).
КУПИ́НА, и, жін., рідко. Те саме, що купа 1. Каминецький соломинкою допомагає мурашці видобутись з-під купини тирси (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 283).
КУПИНА́ 1 и, жін. (Polygonatum, Adans.). Багаторічна рослина родини лілійних із схиленими квітками та довгим кореневищем. Скрізь, вподовж берега, заяскравіли весняні купини (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 90).
КУПИНА́ 2, и, жін., заст. Кущ (у 2 знач.). Загрузаючи по черево, сопучи і чвакаючи, вона [корова] потяглася до купин зеленої осоки (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 305).
♦ Неопалима купина див. неопалимий.