КУПІДО́Н, а, чол. У римській міфології — бог кохання, у вигляді крилатого хлопчика з луком і стрілами. В жалю, в сльозах і в гіркім смутку Богиня сіла в просту будку, На передку сів Купідон (Іван Котляревський, I, 1952, 217);
// Зображення цього бога. Коло порога висів якийсь крилатий купідон, прив’язаний червоними стрічками до дерева, а коло груби, на гравюрі невеликої вартості Геркулес, замірявся на страшного лева (Нечуй-Левицький, III, 1956, 39);
// перен., ірон. Дуже гарний, красивий юнак; красень;
// перен. Про закоханого хлопчика, юнака. — Ах ти ж шмаровоз, шмаровоз! шмаркатий купідон, амур ти сопливий!.. Бач, що йому в голові! — Потім.. різко кинув: — До вечора в курник!.. Там скоро прохолонеш од любощів (Степан Васильченко, I, 1959, 174).
КУПІДОН
Тлумачення слова