КУ́МПОЛ, а, чол., вульг. Те саме, що голова 1. — Так його! — під’юдив Фіалек. — По кумполу його, Василю! Його, бач, ні п’ятий рік не навчив, ні кров, що проливав з нами у Політехніці! (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 66); — А розбіжаться! Він няньчитись не любить. Що не так — лапою по кумполу (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 114).
КУМПОЛ
Тлумачення слова