КУ́МОНЬКА, и, жін.
1. Пестл. до кума. Поставив козак Нечай Три сторожі в місті, А сам пішов до кумоньки Щуку-рибу з’їсти (Українські народні думи.., 1955, 112); — Чула я, кумонько, чула теє все; та що ж? — думаю (Леся Українка, III, 1952, 469); — Ой, зажене вона скоро, ця хімія, хвостатих кумоньок знову до лісу (Радянська Україна, 24.III 1963, 4).
2. перен. Те саме, що кумася 2. Стільки завидющих очей стежило за ним, стільки безглуздих інтриг плели кумоньки довкола його особи (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 508).