КУМА́ТИСЯ, аюся, аєшся, недок., розм.
1. Бути кумами. Шинкар та Мірошник у пеклі спіткались, Вони на цім світі колись-то кумались. Зраділи друг дружці (Іван Манжура, Тв., 1955, 273); Ганна з Марією подружилися ще дівчатами, майже дітьми. Їхні батьки нібито кумалися чи то були далекими родичами (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 171).
2. заст. Приятелювати. — Піду до попа, висповідаюсь.. та й дам зарік до смерті не пити й з відьмами не куматись (Нечуй-Левицький, III, 1956, 257).