КУМАСЯ, і, жін.
1. Пестл. до кума. — Ну, і згляньтеся, людонькове [людоньки], скільки ті шельми наробили мені шкоди! — бідкався господар, перериваючи безцільні падькання [бідкання] кумів і кумась (Іван Франко, VI, 1951, 146); В його шестеро ж дітей, в його шість кумів, шість кумась (Остап Вишня, I, 1956, 102); А ти, кумасю, спала, спала, Пишалася, та дівувала, Та ждала, ждала жениха (Тарас Шевченко, II, 1963, 417).
2. перен., зневажл. Про жінку, яка розносить плітки. Кумасі плескали язиками, аж одляски по всіх улицях пішли (Борис Грінченко, II, 1963, 395); — Ну, а в любові щось він тямить чи теж глухуватий? — випитували безсоромні кумасі, в яких про людське око на губах ворушилася святість церкви, а з кимсь наодинці — безстидство корчми (Михайло Стельмах, I, 1962, 166).