КУЛЬТУ́РНИК, а, чол.
1. Прихильник культурництва. — Треба б нам поговорити про.. національні й просвітні справи, щоб негайно ставать до праці, коли вже нас продражнили «культурниками» (Нечуй-Левицький, I, 1956, 621); Молодіж українська [у 80-х роках XIX ст.] ділилася на «політиків» і «культурників» (Володимир Самійленко, II, 1958, 391); Показано Потурайчина [у повісті Л. Мартовича «Забобон»] тільки як культурника, що обстоює потребу організації читальні, кооперативу тощо (Історія української літератури, I, 1954, 687).
2. розм. Культпрацівник у будинку відпочинку, санаторії і т. ін. Санаторний культурник влаштував екскурсію до Желєзноводська — на зору Желєзную (Олекса Десняк, II, 1955, 407); Культурник беззвучно розкривав і закривав рота, ніби витягнена з води риба, щось намагався відповісти, але слова не йшли з його вуст (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 230).