КУЛЬМІНАЦІЙНИЙ

КУЛЬМІНАЦІ́ЙНИЙ, а, е. Прикм. до кульмінація 2;
//  Який є кульмінацією. Голос Владка не дійшов іще до кульмінаційного пункту своєї шкали (Іван Франко, VI, 1951, 276); Зламаний олівець, певно, був тією кульмінаційною точкою, з якої одразу почало спадати його гостре нервове збудження (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 381); Скупими мазками подає письменник кульмінаційний момент мініатюри, створюючи колоритний, суворо правдивий епізод з дитячого життя (Радянське літературознавство, 2, 1958, 31).