КУЛЬМІНА́ЦІЯ, ї, жін.
1. астр. Проходження світила через небесний меридіан.
2. перен. Найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь. Може, інстинктивно відчуваючи історичну перспективу, поет опреділяє [визначає] момент кульмінації в розвитку національної революції (Василь Еллан, II, 1958, 93); Коли мелодія досягла найвищого свого зльоту, кульмінації, здалося, ніби мене хтось схопив за руку і сказав: «Ходім!» (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 274).