КУЛЕМЕ́ТНИК, а, чол. Боєць кулеметного підрозділу; стрілець із кулемета. — Я знаю не тільки бухгалтерію, — кажу, — я знаю ще й радіосправу, а раніше був непоганим кулеметником (Юрій Яновський, I, 1954, 21); Вже надвечір з степової могили перебрались до села кулеметники (Олесь Гончар, II, 1959, 325).
КУЛЕМЕТНИК
Тлумачення слова