КУДЛА́Й, я, чол., розм.
1. Кудлата собака. Ми з матір’ю вийшли і стали на чати. Десь постріл ударив. Зайшлись кудлаї (Леонід Первомайський, II, 1958, 336); Він мерщій підхопив цуценя на руки, притис до грудей і почав пестити кошлату, всю в будяках, шерсть маленького кудлая (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 11).
2. Про чоловіка з кудлатим волоссям; патлань. [Подорожній (стиха до шинкаря):] Чи можна того кудлая пивом почастувати? (Леся Українка, IV, 1954, 223).