КРИВУ́ЛЯ, і, жін., розм.
1. Непряма, покручена лінія; звивина, закрут. Ішов [хлопчик].. дорогою, що робила кривулі (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 93).
2. у знач. присл. кривулями. Зигзагами (у 2 знач.). Майже з-під ніг зірвався бекас і кривулями помчав над водою до берега (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 15).
3. зневажл. Про криву, кульгаву людину. Так вона [Галя].. зосталася кривенькою. Василь часто підіймав її на глузд, звучи «кривулею» (Панас Мирний, IV, 1955, 73);
// перев. мн. Про криві ноги, руки.
4. ірон. Незграбно написана літера. Я думав про грамоту так колись: «..Стулиш ту кривулю, виходить слово» (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 403); Катерина засиділася біля столу, що на ньому лежали шматки паперу з Антоновими кривулями (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 230).