КРИ́ВДИТИСЯ, джуся, дишся і рідко КРИВДУВА́ТИСЯ, уюся, уєшся, недок., на кого, рідко чим і без додатка, розм.
1. Те саме, що ображатися. Ви, діду, не кривдуйтесь тим, що ми вас не вибрали (Словник Грінченка).
2. Жалітися (у 1 знач.), скаржитися. Командант [комендант] обняв панотця поза шию і кривдувався: — Видиш, Ясю, як нас наші ґаздині малюють? (Марко Черемшина, Вибр., 1960, 238); — Що сталось? — Знов сусіди? — Не на сусідів сьогодні кривдимось… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 89).