КРИ́ТИК, а, чол.
1. Той, хто аналізує, оцінює літературні, мистецькі та наукові твори. Друкарю! Не дрімай.., Щоб мокрим нас рядном злий критик не напав (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 130); Історія знає трагічні помилки великих митців і критиків (Максим Рильський, Веч. розмови, 1962, 131); Літературний критик; Театральний критик.
2. Людина, що аналізує, розглядає різні життєві явища, дає кому-, чому-небудь оцінку, виявляє вади. хиби. — Я знаю, що писар.. заздріває [бачить] в мені свого критика й наглядача (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 44); Він придивлявся до неї.. оком естетика й критика (Іван Франко, VI, 1951, 228); [Сагайдак:] Чого йому ще треба? [Настя:] Як же? Твій улюблений друг і присяжний критик (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 483).